наприкінці періоду

1. adj (comp later, latter; sup latest, last)

1) пізній, запізнілий, спізнілий, що спізнився

2) колишній

3) недавній, останній

4) померлий, покійний

2. adv (comp later; sup latest, last)

1) пізно

2) надто пізно

3) допізна

4) поет. недавно; за останній час (тж of late)

5) ще не так давно, в кінці певного періоду

* * *

1) спізнілий, який запізнився; пізній, запізнілий

2) пізній, наприкінці ( якого-небудь періоду)

3) недавній, останній; колишній

4) покійний; ( нині) покійний

1) пізно

2) недавно

ТЕХНІКА ( від грецьк. τεχνικόζ - мистецтво, майстерність, уміння) - форма перетворювальної людської діяльності, що історично розвивається і здійснюється відповідно до тієї чи іншої раціональної схеми з метою задоволення потреб людини, посилення її здібностей, визволення від влади чужих їй сил природи та суспільства. Сучасна Т. не обмежується тотальністю технічних засобів (машин, механізмів, інструментів). Вона охоплює також Т. наукових досліджень, Т. процесу навчання, Т. культури й побуту, Т. віршування, живопису, хореографії, Т. медитації, духовного життя, містичного культу та ін. У широкому сенсі Т. - не тільки засіб, яким людство може користуватися чи ні; це дійсність, яка виникає в процесі коеволюції фізико-космічної, біологічної сфер та сфери творчої активності людини. Залежно від характеру взаємозв'язку "людина - Т." історія становлення Т. поділяється на три періоди: 1) період людино-центрованого взаємозв'язку; 2) період техно-центрованого взаємозв'язку; 3) період децентрованого взаємозв'язку. В структурі взаємозв'язку першого періоду людина - головний агент технологічного процесу, а технічні знаряддя - це лише підсилювачі та модифікатори фізичних органів людини. В другому періоді головна роль переходить до машинної Т.; органи праці людини використовуються як технологічні елементи, які доповнюють машину. Основу взаємозв'язку людини й Т. третього періоду становлять два рівноправних агенти взаємодії "людина - Т.". Людина перестає бути фізичним придатком технологічного процесу і здобуває умови для вільного творчого застосування своїх здібностей. Розвиток самої Т. тепер не лімітується фізіологічними межами людського організму. Т. набуває не тільки антропокультурного, а й космологічного значення, оскільки перетворює людину на космогонічну силу, здатну змінити не тільки нашу планету, а й найближчий Космос. Взаємовплив суспільства та Т. відбувається не тільки через сферу матеріального виробництва, а й через будь-яку іншу соціокультурну сферу Р. еволюції в Т. планетарного електронно-комп'ютерного зв'язку суттєво змінюють не тільки уявлення про світ, становище людини в ньому, її світовідчуття, а й екзистенційний сенс існування людини у Всесвіті. Наприкінці епохи Модерн ну (головні ознаки якого - радикальна трансформація в галузі комунікації, науки, енергетики і безперервне зростання ефективності технології виробництва) виникає скептичне ставлення до проекту Просвітництва, зокрема до такої його цінності, як Т. Нині цивілізація опиняється перед дилемою: подальше зростання загрози величним цінностям Просвітництва або ж відродження їх нормативного пріоритету. Яка саме з цих альтернатив здійсниться залежить від того, чи стане техногенне суспільство слугою, а чи паном породженої ним Т.

1. n

далека відстань

2. adj (comp farther, further; sup farthest, furthest)

1) далекий, дальній; віддалений

2) віддаленіший

3. adv (comp farther, further; sup farthest, furthest)

1) далеко; на великій відстані (тж far away, far off, far out)

2) давно; в далекому минулому (майбутньому); під кінець, наприкінці

3) значно, набагато

4. v

віддаляти

* * *

1) далекий; дальній

2) ( більш) віддалений

1) далеко, на великій відстані (far away, far off, far out)

2) набагато, значно

3) iм. далека відстань

4) у сполученнях

1) спізнілий, який запізнився; пізній, запізнілий

2) пізній, наприкінці ( якого-небудь періоду)

3) недавній, останній; колишній

4) покійний; ( нині) покійний

1) пізно

2) недавно

Грушевський, Михайло Сергійович (1866, Холм, нині Польща-1934, м.Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) - укр. історик, громадсько-політичний і державний діяч, організатор укр. науки. Закінчив історико-філософський ф-т Київського ун-ту (1890). Учень Антоновича. Від 1894 р. - магістр і проф. Львівського ун-ту. Голова НТШ (1897-1914). Співзасновник (із Франком) і редактор "Літературно-Наукового Вісника" (1898). Від 1897 р. пише й потомно видає монументальну "Історію України-Руси"(т. 1-Х, ч. 1, Львів, 1898; Київ, 1936) та більш популярні курси укр. історії: "Нариси історії українського народу" (1904), "Коротку історію України" (1910), "Ілюстровану історію України" (1911). Кабінетний вчений, але й політик: не тільки вивчав, а й творив історію. Співзасновник і заступник голови Укр. національно-демократичної партії (1899). З початком Першої світової війни переслідувався як "мазепинець" і "австрофіл": зазнав арешту (1914), у 1915 р. - заслання (Симбірськ, Казань, Москва). З падінням царизму - голова Укр. Центральної Ради, чільний ідеолог та архітектор її політики - курсу на автономічний федералізм, а зрештою (IV Універсал) - і на державну незалежність УНР та розбудову "народної республіки, яка б дбала про інтереси трудящих мас". Суспільно-політичні погляди цього періоду викладені у брошурах "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі нової України" та ін. Від березня 1919 р. перебував в еміграції. Заснував Укр. соціологічний ін-т (1919, Прага, пізніше Відень). Відхилив запрошення на роботу від ун-тів Європи і США і в 1924 р. повернувся в Україну. Активно займався розбудовою науково-дослідних установ ВУАН. З 1929 р. - акад. АН СРСР. Після арешту в 1931 р. був звільнений, але наприкінці 30-х рр. оголошений "заклятим ворогом народу". Г. - чільний представник новітньої укр. історіографії: автор першого цілісного історіографічного викладу минулого (до серед. XVII ст.) укр. народу - наукової бази його національної ідеології. Як історик народницької школи вважав, що народ - це "єдиний герой історії". Саме він (а не еліта, з її готовністю до асиміляції із завойовниками) пов'язує історичні періоди "в одну цілісність". Народницькі погляди Г. еволюціонували від романтичного народництва - через "позитивне" (живлене франко-англ. позитивізмом) - до народництва, опертого на соціологію Дюркгейма та його школи. Г. послідовно обґрунтовував ідею самостійності укр. народу, окремішності його історичних та мовних витоків. Його вплив на укр. історичну свідомість базується: 1) на чіткому розмежуванні "українсько-руської" та "великоруської" народностей, як двох коренів двох різних історій - від Київської держави, з одного боку, та Володимиро-Московської - з другого; 2) на доведенні тяглості укр. історичного поступу від великодержавного середньовічного Києва (через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та Козацьку держави) до сучасності; 3) на обґрунтуванні неперервності історії укр. народу, всупереч перервності його державності. У висвітленні історичного процесу вважав себе "істориком-соціологом". Зрештою дійшов висновку про визначальність в історії ''конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій" та необхідності й бажаності повороту до суспільства соціалістичного гатунку. У питанні про автономізм/федералізм був переконаним федералістом: в 1909 р. писав про Чорноморсько-Балтійську федерацію українців, білорусів, литовців на чолі з Україною, в 1918 р. - про "федерацію світову", в 1920 р. - про Сполучені Штати України (про федерацію "фактичних республіканських громад"). Г. - фундатор львівської і київської школи істориків.

[br]

Осн. тв.: "Визволення Росії і українське питання / Статті і зауваження" (1907); "3 політичного життя Старої України / Розвідки, статті, промови" (1917); "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1921); "Історія української літератури". В 6 т. (1923 - 1925); "З історії релігійної думки на Україні" (1925); "Історія України-Руси". В 11 т., 12 кн. (1991 - 1998); "Щоденник (1888 - 1894 рр.)" (1997); "Листування Михайла Грушевського" (1997).

Паскаль, Блез (1623, Клермон-Ферран - 1662) - франц. філософ, математик, фізик. Отримав домашню освіту. В житті та творчості П. чітко вирізняється два періоди: 1)дот.зв. "другого навернення" (ніч 23/24.XI.1654) і 2) після нього. П. першого періоду - геній науки, другого - ще й "геній християнства" (Шатобріан), релігійний мислитель. Стояв на порозі відкриття інтеграційного та диференційного числення ("Нариси про конічні перетини", 1639; "Трактат про арифметичний трикутник", 1654; 6 трактатів з проблем циклоїди, 1658 - 1659 та ін.). Уґрунтував основи класичної гідростатики ("Нові досліди щодо пустоти", 1647 та ін.). Сконструював лічильну ("арифметичну") машину. Зазнав впливу творів Янсенія та янсеністів ("перше навернення", 1648); а в 1654 р. відбулося друге навернення - "вогняне хрещення" (перебування більше двох годин у стані екстатичного осяяння). За П., Бог - це не бог філософів і вчених, а персональний (особистісний) Бог Біблії, Євангелій; позарелігійне, світське ("мирське") життя є боговідступництвом. У 1655 р. приєднався до подвижників-самітників Пор-Рояля - групи філософів, логіків і теологів, осередком діяльності яких стало розташоване поблизу Парижа абатство Пор-Рояль; інтелектуальні підвалини осередку становило вчення Янсенія (див. Пор-Рояля логіка). Наприкінці 1655 р. П. був звинувачений у єресі та осуджений. Арно - чільна постать осередку Пор-Рояля В. ідповіддю П. на цю подію були 18 листів ("Провінціали, або Листи провінціала"), у яких він виступав із роз'ясненнями та став на захист поглядів, що їх сповідували прихильники Арно. Від цього часу П. зосередив свої творчі зусилля на обстоюванні християнської віри. Його розмисли з цього питання були посмертно опубліковані у "Думках про релігію". У центрі уваги П. - Бог, Христос, людина. Становище людини у світі П. оцінював як "нестерпне", адже вона не в змозі ані раціонально обґрунтувати свої переконання, ані цілковито капітулювати перед скептицизмом. Славнозвісний вислів П. щодо людини - "очерет, який мислить" містив, з одного боку, думку про велич людини, перевагу людського індивіда над універсумом через наявність свідомості, а з другого - цей же індивід є "ніщота" і безугавна суперечність. Раціонального виходу з цієї суперечності немає; він - на шляху віри Л. юдина, за П., "впала зі свого місця", але може і мусить піднятися. Розрізняв у людині "дві природи": залишок першопочаткової, "величної" та такої, що нас уярмлює, "ушкодженої гріхом". Перша єднає з Богом, друга відокремлює. П. вчив дослухатися до серця; саме воно "чує Бога"; в ідеалі - розумом ми доводимо лише те, що відчуваємо у серці Н. авіть для глибоко гріховної людини, неспроможної повірити у Бога, його присутність доводить існування у світі Божої милості і благодаті. У соціальних стосунках, за П., домінує сила, а не справедливість. Людський загал легковірний і нерозсудливий, тому довіряє владі, яка цим користується задля власних інтересів. Але на народ не потрібно тиснути, аби в чомусь переконати, інакше постає загроза громадянських воєн ("найгіршої із бід"). В управлінні вважав за вірогідне поєднання "імперії розуму" та "імперії влади", підтвердженням чого вбачав владарювання Христини Шведської.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про конічні перетини" (1640); "Бесіди із м. Де Сасі про Епікура та Монтеня" (1645); "Нові дослідження стосовно пустоти" (1647); "Листи провінціала" (1656 - 1657); "Про геометричний розум" (1658); " Думки про релігію"(1669).

1) недавно, в наші дні

2) наприкінці, під кінець (певного періоду)

* * *

1) далекий; дальній

2) ( більш) віддалений

1) далеко, на великій відстані (far away, far off, far out)

2) набагато, значно

3) iм. далека відстань

4) у сполученнях